Пиків – село велике, старовинне, унікальне… Хати стоять при великій воді річки Сниводи, ніби в полумиску. Сюди здавна тяжів і стікався люд. І по сьогодні важко розгадати загадку – чому? Напевне тому, що тут перехрещувалися шляхи верстовії, пролягали наскрізні трактати. Саме через Пиків у свій час проїжджав, їдучи до запорозьких козаків, посол німецького імператора Еріх Лясота, і залишив він у своєму щоденнику згадку про Пиків, як добре укріплене містечко, що належить князеві Сапезі. А як тут гриміла торговиця! У Пикові ставали такі базари, що як пташині. Люди йшли, їхали. Глянути збоку – плав пливе. Тож тутешні люди, дивлячись, як до них споконвіків валить стільки народу – помалу чванились, їх брав гонор. Вони виходили на базар мов на свято, принаряджені, начищені, в обновах. Головне для них – вдало поторгувати і себе показати.
Весною Снивода розливається такими ставами-озерами, неначе справжнє море…
Наше село оповите легендами, що губляться в мороці віків. Тут жили, творили, кохали наші пращури, а тепер ми, їхні правнуки, хочемо багато чого навчитися в історії. Адже відомо, що народ, який має глибоке коріння, який пам’ятає знаменні віхи своєї минувшини -нездоланний.
Села – як люди. У кожного своє обличчя, своя неповторність, своя доля.
Окремі, як скелі серед бурхливого океану, зникають у хвилях історії. Інші, як міфічний птах Фенікс, постають, незважаючи на лихі повороти долі, з небуття, оновлені, з мудрими зморшками на чолі. Прикладом тому – унікальне село Пиків, яке увібрало багато сторінок захоплюючої і водночас трагічної історії нашої держави. Саме з історією нашого села пов ‘язана доля таких відомих діячів, як: Криштоф Косинський, Северин Наливайко, Богдан Хмельницький, Устим Кармелюк, Михайло Коцюбинський…
У Пикові народився всесвітньовідомий письменник, історик Ян Потоцький, твори якого і по нинішній день є бібліографічною рідкістю. Нещодавно з Інтернету я дізнався, що книга “Давня історія Подільської губернії” 1805 р. продається в одному з Лондонських антикварних магазинів за 3,500 фунтів стерлінгів, це майже 5 тисяч американських доларів. А історичний пригодницький роман “Рукопис знайдений в Сарагосі” – перекладений більш як тридцятьма мовами світу.
У Пикові був збудований унікальний собор, який своєю архітектурною довершеністю ідо сьогодні дивує сучасників.
У свій час Пиків був волостю, районним центром…
Працював у селі і знаменитий на весь колишній Радянський Союз пасічник Джміль Анатолій Іванович, який представляв свої досягнення на ВДНГ у Москві і отримав там золоту медаль. А коли американці запросили його переїхати в Штати, обіцяючи “золоті гори”, він категорично відмовився. Ось на таких самородках і тримається пиківська земля.
Пройшли наші односельчани жорстоке випробовування голодомором, репресіями, фашистською окупацією та афганською війною. Але не зламались, вистояли, загартувалися, як криця, і перемогли…
І знову лунає сміх та щебетання дітей у добротних і теплих оселях. Пишуться поезії, гуморески, пісні, створюються художні полотна, будуються нові храми… Знову дивують пиківчани своєю гостинністю і щедрістю.
Древні мудреці казали: “Той, хто не знає свого минулого – не вартий майбутнього”, і вони були стократ праві, бо знання історії своєї маленької батьківщини – це перший, але вагомий крок до усвідомлення свого місця у цьому бурхливому житті.
Джерело: Історія села Пикова