Розклад автобусів
  • 07:20-08:05 Калинівка-Пиків
  • 09:40-10:20 Калинівка-Пиків
  • 10:55-11:30 Вінниця-Шепіївка
  • 12:40-13:25 Калинівка-Пиків
  • 14:00-14:55 Калинівка-Шепіївка
  • 16:35-17:15 Калинівка-Пиків
  • 17:40-18:30 Калинівка-Пиків
  • 19:00-19:55 Вінниця-Шепіївка
Реклама

Литовсько-польська доба

Подільська земля щедро полита потом і кров’ю її захисників. Про це свідчать братські земляні кургани-могили, які по сьогоднішній день збереглися і височать на нашій землі біля с. Павлівки та Хмільника.

Нам, подолянам, приємним є той факт, що видатний український історик Михайло Грушевський у своїх історичних дослідженнях висловив гіпотезу про те, що першого відчутного удару монголо-татарським ордам завдали не росіяни на Куликовому полі в 1380 році, а саме українці-русичі й білорусичі під проводом талановитого полко­водця, литовця за походженням, Ольгерда Гедиміновича в 1363 році і саме на Поділлі, на річці Сниводі. Тут три татарські хани Кочубей, Кутлубук і Дмитро поклали свої голови. За свідченням літописця “Хроніки литовсько-жмудської”, битва об’єднаних слов’янських на­родів з монголо-татарами відбувалася на Поділлі, де є річка Снивода. І переконливим свідченням цьому є той факт, що р. Снивода знахо­диться поряд з сумновідомим Чорним шляхом, що починається від Перекопу і йде до Умані і Дашева, звідти через Липовець – Калинівку на Хмільник і далі до Тернополя і Львова. Літописець згадує про взят­тя Ольгердом Хмільника. Якби битва відбулася не на Сниводі, а за 200 км. звідси на р. Синюсі, що на Кіровоградщині, то таке взяття Хмільника було б неможливе. Збереглася досі унікальна археологічна пам’ятка цієї унікальної битви. За кілька сот метрів від Чорного шляху, на прекрасному узвишші Павлівського поля, з давніх-давен височить Велика Могила – так її з повагою споконвіку називають люди.

І наше завдання – сучасних істориків та археологів довести всьо­му світу, що Українське Куликове поле знаходиться на Павлівському полі, біля траси Калинівка – Пиків. Внаслідок цієї перемоги Ольгерд відвоював у татар захоплене ними всередині XIII ст. Поділля і підірва­ло могутність Золотої Орди, чим поклав початок звільненню східнос­лов’янських народів від монголо-татарського іга.

Відомий в минулому історик-краєзнавець Є. Сецинський пише: “Пиків разом з Літином, Глинськом та іншими поселеннями до Чорно­го шляху ввійшов у володіння Семена Кмити – сина брацлавського шляхтича Олександра Кмити”.

За архівними даними Кміти (Кмітичі-Александровичі) отримали привілеї та подарунки за часів Свидригайла. В 1431 р. Кміта зга­дується в акті с. Почапинці як брацлавський зем’янин-свідок. З листа великого князя Свидригайла від 21 травня 1431 р. до зем’янина Ми-кулинського видно, що “панові Кміті” належить с. Літин. За люст-раціями 1545 і 1552 рр. Літин та двір у Вінниці перебували в руках йо­го онука Семена Кміти-Подолянина, який за вислуги тримає Пултівці та Салаші, а пожиттєвим наданням-господарське с. Вонячин. У 1564 р. взамін Літина отримує резиденцію Чорнобиль його син, уславле­ний командувач русько-литовських загонів у Лівонській війні, вінницький зем’янинФілона Семенович Кміта. В 1569-1570 рр. він бу­дує невеликий замок у м. Пиків. Саме там у 1581 р. пройшов новий головний гостинець України, внаслідок чого Пиків стає відомим містечком. В 1578 р. Кміта отримує привілей на смоленське воєвод­ство, оршанське староство. У вересні того ж року право на фундацію м. Літина надається Станіславу Лащу. В 1585 р. Кміта-Чорно-бильський призначає опікунами своїх дітей князя Юрія Друцького-Горського, канцлера Леона та Лукаша Сапігів. Маєтки на р. Снивода опікуни продали у 1603 р. князям Острозьким.

Острозькі – найвідоміший князівський рід на Волині, нащадки князів Гедиминовичів-Наримунтовичів. Вони тривалий час обіймали посаду вінницького і брацлавського намісника – від Костянтина Івано-вича до Іллі Костянтиновича (1530-1539). Племінник Іллі, князь Януш Васильович, на землях Вінницького повіту володів після Кошок Зозо-вом і Плисковом, в 1602 р. від Жабокрицьких він отримує половину їх власності – Торків і Юрківку, а в 1603 р. від Друцьких-Горських, спад­коємців Філона Кміти-Чорнобильського, – Пиківську волость із Глинськом.

Цікавим є документ датований 1602 р., де сповіщається, що князь Друцький-Горський позиває Хоткевич-Корецьку за те, що вона при­власнила його людину з Пикова.

Майже 10-літня війна між глинським князем Друцьким-Горським і старостою вінницьким закінчилася продажем м. Пикова і його грунтів князеві Янушу Острозькому.

Купивши сниводські грунти Пиків, Глинськ та села, що до них на­лежать в 1603 році, Януш Острозький, каштелян краківський, в 1618 році вирішив розділити свою власність між спадкоємцями: старшому в роду він відписував знамениту “дідизну” Острог, куди входили Пиків і Глинськ, але так як прямих спадкоємців по чоловічій лінії у князя не було, спадщина переходить до князів Заславських через Євфросинію Острозьку.

Про те, що Пиків входив до Брацлавського воєводства і знаходи­вся на його західному кордоні свідчить польське географічно-статис­тичне видання “Польща в XVI ст.”. “Західні кордони Брацлавського воєводства в 1570 році починалися біля могили Гончарихи, далі до Уланова Хмельницької волості, до Пикова і Уладівки”.

Весною 1594 року через наш край проїжджала дуже поважна дип­ломатична персона, посол німецького імператора Рудольфа II, Еріх Лясота. Він направлявся на Запорізьку Січ з метою найняти козаків на імператорську службу. Шлях на Січ був тривалим, і посол, проїжджа­ючи нашим краєм, вів щоденник. Заглянемо в нього: ” 24 квітня я виїхав з Хмільника і продовжив шлях через дубовий ліс аж до Пикова, досить укріпленого міста з замком, що належав одному литовському вельможі”. Влітку після виконання імператорського доручення він по­вертається з Січі додому.

“19 липня. До села Голяки, три милі звідси, через річку Соснову до Пикова, міста з замком, що належав Сапезі з Литви, 1 миля”.

В 1569 році згідно з Люблінською унією східна частина Поділля -Брацлавщина відійшла до Польщі. Старий польський довідник “По­льща в XVI ст.” сповіщає, як зростає Пиків: “в 1525 році – це пусті го­родища, в 1570 р. – це замочок, в 1594 році виросло досить велике містечко із замком”.

Пиків мав зручне географічне розташування, стояв на торговому шляху, річкою Сниводою, а потім Бугом можна було попасти на Дніпро, у Чорне море. Село з усіх боків оточувалося топкими болота­ми, річкою, озерами, непрохідними лісами і було неприступне для во­рогів.

Тут часто селилися перехожі. Перше поселення було в тому місці де зараз розташований базарний майдан.

В результаті міжусобних воєн та боротьби між українською та польською шляхтою багато селищ було зруйновано, і вони назавжди зникли. Проведена ревізія показала, що біля Пикова і Янева із 15 сіл залишилося лише 5.

Часто Пиків переходив від одного власника до іншого. У свій час ним володіли: князь Збаразький і литовський вельможа Сапега, Жа-бокрицькі і князі Друзькі-Горські, Януш Острозький і Сангушко, Лю-бомирські і граф Потоцький. А останній власник поміщик, полковник у відставці Олександр Сафонов виграв його у карти.

Пиків був приватним містом, а тому польська шляхта не поспіша­ла надавати йому магдебурзьке право і нещадно експлуатувала місцевих жителів. В географічно-статистичному довіднику “Польща в XVI ст.” констатується, що багато сіл в Брацлавському воєводстві, такі як Мізяків і інші, що понад Бугом (всього 18) мали “блага”. Але в цьо­му списку Пиків і Глинськ не згадуються.

Джерело: Історія села Пикова

Погода в Пикові
Гості на сайті