Розклад автобусів
  • 07:20-08:05 Калинівка-Пиків
  • 09:40-10:20 Калинівка-Пиків
  • 10:55-11:30 Вінниця-Шепіївка
  • 12:40-13:25 Калинівка-Пиків
  • 14:00-14:55 Калинівка-Шепіївка
  • 16:35-17:15 Калинівка-Пиків
  • 17:40-18:30 Калинівка-Пиків
  • 19:00-19:55 Вінниця-Шепіївка
Реклама

Повоєнні часи

Зразу ж після визволення села, колгосп ім. Леніна відновлює свою діяльність. Першим головою колгоспу в 1944 -1945 рр. був Мак­сим Каштелян.

Тоді колгосп мав лише одну корову, п’ять пар коней, дві пари волів. Ось з такою базою доводилось відновлювати зруйноване господарство. Наприкінці 1945 року в колгоспі вже було:

– великої рогатої худоби (телят – 55 голів);

– свиней – 17 голів;

– овець – 18 голів;

– коней – 56 голів;

– бджіл – 25 сімей.

Працювала кузня, стельмашня, майстерня по ремонту тракторно­го інвентаря.

Середня оплата колгоспного трудодня (без трактористів) стано­вила: грішми – 0,29 крб., зерном – 0,26 кг. Заборгованість колгоспу за позики по капіталовкладенню становила 30704 крб. Поступово розши­рюється і змінюється матеріально-технічна база колгоспу. Було прид­бано 12 кінних плугів, 6 культиваторів, 3 зернових сівалки, 2-є кінних грабель, 1 сінокосарку, 2 віялки, 1 соломорізку, 11 волів, 10 саней.

Надавалась колгоспу допомога в обробітку землі з боку МТС. Люди працювали на совість. Але життя трудящих в перші післявоєнні роки було надзвичайно важким.

Скорочення виробництва с/г продукції, промислових товарів широкого вжитку, сильна засуха 1946 року зумовили введення карт­кової системи розподілу продуктів і промислових товарів.

Але карткова система нормованого розподілу не поширювалася на колгоспників, яким, щоб вижити, потрібно було робити ставку на підсобне господарство. А тому весною 1947 року в село знову прихо­дить голод. Особливо відчутним він був влітку 1947 року. Ось як згадує про цей час Мурахівський Леонід Андрійович: “Здавалось, що про лю­дей, які винесли страшний тягар війни і окупації, забули. На трудодень давали по 200 г хліба, але його ще потрібно було дочекатись з нового урожаю. Тож і не пригадується, що ми тоді їли. Дорослі терпляче пере­носили лихоліття, надіючись на краще. Але як важко було дивитись на голодних дітей з опухлими від лободи, акацієвого цвіту, дикого щавлю животами і тоненькими личками, рученятами та ноженятами…

Скільки ж було радості, коли спекли перший хліб з нового урожаю! Не з чистого борошна, бо то було б великою розкішшю, а навпіл з тертою картоплею. Однак, то вже був справжній хліб, зарум’янений у селянській печі, запашний, ситний. їли його тільки до обіду, по ски­бочці, знали, що не тільки сьогоднішнім днем живемо.”

У 1950 році проходить процес укруп­нення колгоспів. За рішенням загальних виборів колгоспників від 25 травня 1950 року колгосп ім. Леніна села Старого Пикова об’єднується з колгоспом Нового Пикова. Новоствореному господарству присвоєно ім’я Леніна.

У 1951 році цей колгосп очолив Кирило Григорович Нечипорук.

Кирило Григорович Нечипорук

Початок 50-х років був періодом помітного піднесення економіки госпо­дарства. Люди працювали сумлінно: вдень і вночі орали, сіяли, вручну вирива­ли і виносили бур’яни. Однак життєвий рівень колгоспників залишався низьким. Накладалися непомірні податки на фрук­тові дерева, вулики, м’ясний і молочний податок, на яйця. Людей силоміць зму­шували підписуватись на державні позики розвитку народного госпо­дарства. Потрібно було в обов’язковому порядку здавати шкіру тва­рин (бичка чи свині), що забивались у власному господарстві, опла­чувати заняття навіть дріб’язковим ремеслом.

Селянське господарство повинно було здати за рік безкоштовно державі – 40-45 кг мяса, 230-240 л молока, 240 шт. яєць, одну шкіру вагою від 4 кг і більше. Крім цього ще потрібно було грішми сплачува­ти с/г податок.

Колгоспники важко трудились, виносили всі труднощі сталінсько­го керівництва, але разом з тим вірили йому, що з часом настануть кращі часи. Односельчани розповідають, що один колгоспник Бородій взяв у кредит у держави гроші, щоб побудувати хату, але боргу власно сплатити не зміг. Судовиконавці прийшли відбирати хату. Збираючи свої скромні пожитки, він зняв зі стіни портрет Сталіна і сказав: “А батька з собою заберу”. Праця в колгоспі, а потім ще й на своїй приса­дибній ділянці, згубна податкова політика виснажували сили людей.

Заробити за світловий день трудодня було важко. А за рік грішми кол­госпники отримували по 20-25 крб. при розрахунку відмінусовувався той хліб, який видавали до обідів. Здавши державі хлібопоставки, в колгоспі мало що залишалося. Все це призвело до скорочення поголів’я худоби, руйнувало в людей бажання працювати. Лише після смерті Сталіна в 1953 р. відбувається послідовне зменшення розмірів податків, особливо сільськогосподарського. Скасовуються обов’яз­кові поставки продуктів колгоспниками. Це сприяє економічному піднесенню. Значного розвитку набуває сільське житлове будівниц­тво. Відбувається масова заміна со­лом’яних дахів на жерстяні, черепичні, шиферні.

У 1959 році головою колгоспу стає молодий та енергійний керівник Березовський Ілля Тихонович. За його керівництва господарство міцно стає на ноги. Колгосп спеціалізується на виро­щуванні зернових культур, цукрових бу­ряків, та тваринництві. У 1960 році назви сіл Новий Пиків і Старий Пиків скасову­ються і приймається одна, – Пиків, для обох населених пунктів. Об’єднане гос­подарство мало 4 тис. 538 га землі, 24 трактори, 15 автомобілів, 1697 голів ВРХ, 1724 голів свиней, 259 коней, пта­хоферму, свою електростанцію.

У 1964 році було зібрано урожай цукрових буряків по 542 ц з га. За самовіддану працю 19 колгоспників було нагороджено орденами. Ор­деном Трудового Червоного Прапора було нагороджено бригадирів тракторної бригади Бородія Євгенія Петровича і Туза Бориса Петровича; ланкових рільничої бригади – Романюк Ганну Степанівну, Скічко Марію Іванівну; доярок – Чемерис Олену Федорівну, Бородій Марію Павлівну, Шекеру Афанасію Семенівну, свинарку Туз Марію Бо­рисівну. Орденом Знак Пошани було нагороджено помічника брига­дира тракторної бригади Карбівського Леоніда Савар’яновича, лан­кову рільничої бригади Москаленко Лідію Тихонівну, комбайнера Гуменного Степана Семеновича та ін.

Ілля Тихонович Березовський

А ланкова рільничої ланки Вітряк Галина Кіндратівна виростила зі своїми подругами найвищий урожай цукрових буряків у Калинівському районі, по 602 ц з га, за що була нагороджена орденом Леніна. Голова правління колгоспу Ілля Тихонович Березовський отримав як матеріальне заохочення за вміле керівництво перший у Калинівському районі легковий автомобіль “Волга”. Колгосп отримав також імен­ний прапор, який міститься нині в музеї села Пикова.

В цей час докорінно змінюється благоустрій людей. Місцевий цегельний завод почав випускати цеглу, і в селі з’являються нові до­бротні будинки. Будується новий Будинок культури, стаціонарний дитячий садочок, мережа промислових і продовольчих магазинів, комбінат побутового обслуговування, нові тваринницькі ферми. Ли­ше за перших 5 років 60-х років понад 400 сімей переселилися у нові будинки. До Пикова на екскурсії приїжджали різні закордонні деле­гації з Канади, Польщі, ФРН, Чехословаччини. Керівники цих деле­гацій в Книзі Трудової Слави залишили свої відгуки та щирі вітання пиківчанам за теплий прийом. Це свідчить про те, що їм було чим по­хвалитись і що показати. Люди працювали з натхненням. Кожен день голова колгоспу бував на фермі, серед механізаторів, цікавився їхнім повсякденним життям.

В селі була велика кількість буряківничих ланок, які завжди з піснею поверталися з роботи додому. Кожного року в День працівника сільського господарства проводилися загальні збори кол­госпників, де підводилися підсумки роботи господарства за рік. Це було справжнє свято, яке проходило на площі біля пам’ятника Леніну. Зранку до вечора грав духовий оркестр. За трудові досягнення пере­дові колгоспники отримували грамоти, цінні подарунки. Ввечері всі бажаючі запрошувалися подивитись широкоформатний фільм. Тут же на площі передовики сільськогосподарського виробництва заноси­лись на Дошку Пошани і записувались в Книгу Трудової Слави. Ця книга зберігається в шкільному музеї історії села.

Джерело: Історія села Пикова

Погода в Пикові
Гості на сайті