Сайт села ПИКІВ

Розклад автобусів
  • 07:20-08:05 Калинівка-Пиків
  • 09:40-10:20 Калинівка-Пиків
  • 10:55-11:30 Вінниця-Шепіївка
  • 12:40-13:25 Калинівка-Пиків
  • 14:00-14:55 Калинівка-Шепіївка
  • 16:35-17:15 Калинівка-Пиків
  • 17:40-18:30 Калинівка-Пиків
  • 19:00-19:55 Вінниця-Шепіївка

Розстріл євреїв

З особливою жорстокістю фашисти ставилися до єврейського населення. У 1942 році вони вчинили нелюдське звірство – всіх євреїв Пикова розстріляли. Очевидці розповідають, що дітей німці живими кида­ли в траншею разом з убитими і пораненими, і земля над могилою ще кілька днів ворушилася.

Ось спогади про цю трагедію жителя села Пикова, очевидця цих подій, Семенця Івана Івановича:

“У нашому селі, особливо на Новому Пикові, жило багато єв­рейських сімей. 30 травня 1942 р карателі оточили село і почали згони­ти всіх євреїв в одне місце, і під конвоєм німецьких солдат повели їх на окіп за річкою Сниводою. Я з хлопцями переплив річку, і все бачив. Під грушею німці поставили два кулемети. Чоловікам, жінкам, старикам во­ни звеліли роздягнутися і вишикуватися навколо глибокої ями. Регочучи, кати натиснули гашетки кулеметів. Люди кричали, просилися, але на них фашисти не звертали уваги. Хто не міг йти, то поліцаї волокли за руки знесилених і знепритомнілих людей до ями. Після цієї бойні німці розійшлися по хатах, а наших хлопців приму­сили засипати яму землею”. Жертвами розстрілу стали за різними даними від 900 до 2-х тисяч чоловік.

Щороку на єврейську братську могилу 30 травня з’їжджаються люди: діти онуки, роди­ни загиблих, щоб вшанувати їх пам’ять. І в 2005 році, незважаючи на похилий вік і підірване здоров’я, приїхав на братську мо­гилу не просто живий свідок цієї трагедії, а людина, яка стояла в той роковий день на краю смертельної прірви і якій вдалося ди­вом залишитися живим, це Семен Романович Держкович, якому в 1942 році було лише 13 років. Його разом з родиною, трьома братами, сестрою та матір’ю було забрано з дому німцями.

Він згадує, що на захист їхньої родини стали місцеві селяни-сусіди: Гнат Сивак і Сава Волосенко, але що можна було зробити про­ти озброєних солдатів.

Спочатку ми думали, що нас відправляють до Уладівської станції для подальшого переселення на інші території. Але занепокоєння по­чало зростати, коли колону за селом звернули на Янівський шлях, са­ме біля нього розташоване єврейське кладовище. У нас німці забрали всі речі, а людей групами підводили до заздалегідь викопаної ями і по­чали розстрілювати. Серед людей почалась паніка, вони кричали, плакали, непритомніли і втрачали здоровий глузд. Для піднесення на­строю серед німців на окіп пригнали місцевого музиканта Зеньо, щоб він веселив їх грою на скрипці. Але музикант розбив свій інструмент і заявив: “Грати на такому святі я не буду! Можете і мене розстріляти!” (за національністю він теж був німець). Згадуючи про своє врятування, Семен Романович не може стримати сліз “Нас поставили біля краю ями. Пролунала команда “вогонь, “і тут раптом чиясь рука попихнула мене в яму до пострілу. Я опинився на трупах, і зверху на мене падали мертві тіла.

Злякавшись, я з усієї сили почав вибиратись із ями і кинувся тіка­ти з горба до річки Сниводи. Побачивши це, німці відкрили вогонь, і поранили мене в ногу.

Але я, докладаючи неймовірних зусиль, переплив через річку і втік у береги Старого Пикова. Потім, переховуючись, добрався до Шепіївки. Тут мене певний час переховував чоловік на прізвище Мальований”.

Нині Семен Романович проживає у м. Санкт-Петербург. Жорсто­кістю і терором окупанти намагались залякати людей і перетворити їх на покірних рабів. Але пиківчани не ско­рились і чинили фашистам відчай­душний опір.

Джерело: Історія села Пикова