Сайт села ПИКІВ

Розклад автобусів
  • 07:20-08:05 Калинівка-Пиків
  • 09:40-10:20 Калинівка-Пиків
  • 10:55-11:30 Вінниця-Шепіївка
  • 12:40-13:25 Калинівка-Пиків
  • 14:00-14:55 Калинівка-Шепіївка
  • 16:35-17:15 Калинівка-Пиків
  • 17:40-18:30 Калинівка-Пиків
  • 19:00-19:55 Вінниця-Шепіївка

Афганістан

Чорне крило афганської війни не обминуло й Пикова. Чотири випускники школи не повернулися з Афганістану додому. І щоб вшанувати їх світлу пам’ять, зусиллями педагогічного та учнівського колективів у школі було створено музей воїнів – афганців, який відкрив свої двері 23 лютого 1988 року. Із естетично оформлених місцевим художником Бородієм Сергієм Петровичем стендів, з вічності дивляться обличчя молодих хлопців, які віддали своє життя в далеких горах Афганістану…

Валігура Володимир Анатолійович (1964 – 1983).

У 1982 році був мобілізований до лав Радянської Армії. 9 травня прийняв присягу і був відправлений в Афганістан в гори Пулі – Хумрі. В період служби був снайпером, брав участь в різних військових опе­раціях.

29 вересня 1983 року обірвалося життя Володимира. За мужність і героїзм, проявлений під час виконання бойового завдання, по­смертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Олійник Микола Михайлович (1965-1984).

У 1983 був призваний в ряди Радянської армії, де займав посаду старшого гранатометальника.

12 липня 1984 року підрозділ, в якому перебував Микола, прий­шов на допомогу одному з населених пунктів, у боротьбі з душмана­ми. Зав’язався важкий і жорстокий бій. Микола зайняв зручну по­зицію і відкрив вогонь по ворогу. В ході бою він особисто знищив чо­тири вогневі позиції душманів. Але одна з ворожих куль обірвала жит­тя Миколи.

Шкорба Анатолій Петрович (1964 – 1982).

У 1982 році був призваний до лав Радянської Армії. Перед від’їздом до Афганістану написав лист, щоб приїхали батьки в Турк­менську РСР м. Таушен, де проходила його служба. Напевно, серце відчувало вічну розлуку. Загинув у 1982 році. Посмертно нагородже­ний орденом Червоної Зірки.

Нечипорук Сергій Миколайович, житель села Жигалівка. У 1982 році закінчив Пиківську середню школу і вступив у Тульчинське культосвітнє училище. Дуже гарно співав і грав на баяні. У 1983 році був призваний до лав Радянської Армії і відправлений в Афганістан. В січні 1984 року обірвалося життя молодого юнака.

15 лютого 1989 року зупинився кровожерливий маховик аф­ганської війни, і в Україну перестали літати “Чорні тюльпани”, які во­зили спецвантаж – цинкові домовини. Війна закінчилась…

Повернулися молоді, але з сивиною на скронях, змучені хворо­бами, із зірваними нервами та психікою, знудьговані за рідними домівками, за матерями та батьками в більшості своїй двадцятирічні фронтовики.

Повернулись щасливі, бо повернулись живі, це: Полонський Валерій Дмитрович, Мелінчук Андрій Володимирович, Галицький Микола Іванович, Ганчук Володимир Андрійович, Рибак Микола Леонтійович, Скічко Олександр Миколайович, Кіндратюк Сергій Олександрович, Кухар Володимир Степанович, Струк Петро Давидович.

А як зарадити горю матерів, вдів і сиріт, чиї сини, чоловіки і бать­ки не повернулись з війни? Як?

Вони навічно залишаться в нашій пам’яті молодими.

8 народі кажуть: людина живе до тих пір, поки про неї пам’ятають. Тож вічна і світла вам пам’ять, герої!

9 травня 2004 року зусиллями районної спілки ветеранів аф­ганської війни і народного депутата України Катеринчука Миколи Дмитровича в школі було встановлено меморіальну дошку загиблим воїнам-афганцям. На базі музею в школі постійно проводяться рай­онні та обласні семінари з військово – патріотичного виховання.

Ось які відгуки залишили після екскурсії учасники районного семінару учителів української мови та літератури: “До глибини душі зворушені розповіддю про славних земляків, які виконували інтер­національний обов’язок в ДРА. Спасибі всім, хто приймав участь у створенні шкільного музею, всім, хто шанує пам’ять про славних синів нашого народу. Схиляємо голови в шанобі перед батьками, що вихо­вали гідних синів Батьківщини. Розділяємо скорботу батьків, сини яких не повернулися додому. їх діти вічно залишаться в нашій пам’яті.”

Ось відгук, який залишили учні Гранівської середньої школи Гайсинського району:

Поклянемся, друзья! Не забыть тех парней!

Свою жизнь кто отдал на афганской земле.

Память в сєрдце о них сохраним навсегда.

Если только самим жизнь подарит судьба“.

“Музей справив на нас глибоке враження. Героїзм нашої молоді є продовженням традицій батьків і дідів. Горді тим, що середня школа виховала справжніх патріотів. Вдячні колективу та учням за зібраний матеріал та змістовне його висвітлення. Музей має великий виховний вплив на дорослих та молодь”.

Учні Жовтневої СШ 2005 р.

“Слезы наворачиваются на глаза, когда издетскихуст звучат сло­ва о войне, о ребятах, которые отдали свои молодые жизни на афганской земле. Большое спасибо за память о них.”

Работники Винницкого отдела культуры. 15.12.1988 г.

18 років як закінчилася афганська війна, але гіркота втрат моло­дих життів і по сьогодні незагоєною раною болить у серцях односель­чан.

Джерело: Історія села Пикова