Сайт села ПИКІВ

Розклад автобусів
  • 07:20-08:05 Калинівка-Пиків
  • 09:40-10:20 Калинівка-Пиків
  • 10:55-11:30 Вінниця-Шепіївка
  • 12:40-13:25 Калинівка-Пиків
  • 14:00-14:55 Калинівка-Шепіївка
  • 16:35-17:15 Калинівка-Пиків
  • 17:40-18:30 Калинівка-Пиків
  • 19:00-19:55 Вінниця-Шепіївка

Козацькі часи

Посилення соціального гніту поєднувалося з наростанням національно-релігійного гноблення, що особливо яскраво проявило­ся після проголошення в 1596 році унії на Брестському церковному соборі. Польські феодали намагалися окатоличити місцеве населення.

У відповідь на це народні маси Поділля, в тому числі і пиківчани, піднімаються на визвольну боротьбу.

Автор навчального посібника “Історія України XVI-XVIII ст.” П. Сас пише: “У 1590 році польський король доручив К. Косинському збирати козаків у військо для оборони Поділля від татар, обіцяючи їм за це платню. Але свого слова не дотримав. Обуренням козаків скористався К. Косинський, який у серпні 1591 року підняв їх на повстання і був обраний гетьманом. Спочатку козаки захопили містечко Пиків на Брацлавщині. В місті і замку вони забрали всю зброю і маєтності. За кілька місяців вогонь повстання поширився на всю Брацлавщину і Південну Київщину. На визволеній території було запроваджено ко­зацькі порядки”.

В історичному романі Миколи Смоленчука “Білі бланкети” відзначається, що сам гетьман Криштоф Косинський зупинився у Пикові, звідки писав листи реєстровцям.

“Напад шляхтичів на обоз за­непокоїв гетьмана, він повернув на захід, створивши популярний у низовиків рухомий табір – по боках гармати на возах, а посере­дині козацькі сотні, рух упо­вільнився, але йти стало без­печніше. Прямували лівим бере­гом річки, не думаючи про пере­праву.

У Пикові, маєтку Острозьких, поблизу Вінниці, спинились. Гетьман привів шляхту до присяги і розходився писати листи реєстровцям…

Повстанці стояли в Пикові кілька днів… вийшли з побузьких країв на кордони Волині”.

Северин Наливайко

“Польські губернські відомості” повідомляють, що в 1589 р. кримські татари напали на Поділля, спустошили землю, захопили ве­ликий ясир. Подільські війська виступили проти татар і могли б відби­ти ук

раїнських полонених, але через чвари між Костянтином Острозьким і Янушем Зборовським, цього не сталося.

Це викликало обурення серед місцевих жителів і коли у 1594 р. Северин Наливайко повернувся з походу проти татар у Молдовії, селяни і міщани почали проголошувати себе вільними людьми – козака­ми і громити магнатські та шляхетські маєтки.

Пиківчани були очевидцями і учасниками цього повстання.

Станіслав Жолкевський

Один з видатних українськиих істориків Дмитро Яворницький в “Історії запорозьких козаків” пише:

“В 1596 році у Наливайка було більше тисячі козаків, з якими він направлявся через Острополь в Пиків не зупиняючись ні вдень, ні вночі. Польський гетьман Станіслав Жолкевський змушений був дати відпочинок виснаженому швидкими переходами війську і прийшов у Пиків на дві години пізніше, ніж відійшов з Пикова Наливайко.

Козацький ватажок з Пикова вирушив до Брацлава дуже організо­вано, маючи при собі 20 гармат, багато гаківниць, ще більше пороху, ядер і куль. В Пикові Жолкевський взнав, що Наливайко перед тим, як рушити на Брацлав, відправив туди свого посланця з проханням на­дати йому підмогу. А тому вирішив перешкодити цим планам. Він діждався в Пикові підкріплення нових загонів, підлікував покалічених коней і наздогнав Наливайка під Прилуками. Зазнавши поразки, С. Наливайко змушений був відійти до Білої Церкви”.

Про те, що пиківчани були реєстровими козаками

свідчать архівні дані, зокрема в найдавнішому реєстрі низового війська, який історики назива­ють “Першим паспортом козац­тва”, записано:

“Реєстр козаків низових за­порозьких і річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви. Складений під час видачі сукна і грошей і останньої чверті року служби. Привіз і виплачував платню пан Собестіан Над-звіцький, слуга милості пана Станіслава Дроєвського, каш­теляна перемишльського ша-фара земель руських, року нинішнього 1581, місяця марця дня ЗО”.

Так от, в цьому документі за­писано, що під керівництвом 9-го і 22-го отаманів були два козаки з Пикова, яких звали Іванами.

Богдан Хмельницький

Архівні дані свідчать про те, що і легендарний Богдан Хмельницький, гетьман України, який очолив Визвольну боротьбу ук­раїнського народу проти панської Польщі зі своїми військами теж по­бував у Пикові.

Так, у серпні 1648 року він на чолі повсталого козацького війська для рішучого бою з польсько-шляхетською армією збирає свої заго­ни під Уладівкою та Куманівцями (нині Літинського та Хмільницького районів). Звідси рушив до Пилявців, де блискуче розбив ворога.

А у червні 1649 року, готуючись до облоги Збаража, Богдан Хмельницький вів свої війська через Старий Животів (нині село Якимівка Оратівського району), Старий Пиків (нині Пиків, Калинівського району), Хмільник.

За переказами старожилів під час цього походу в Пикові, на Боржимівці, Хмельницький закопав скарб.

Був у нашій історії найстрашніший, та найчорніший період, який значиться одним словом Руїна. І хоч архівних даних того часу про наше се­ло не залишилося, очевидець пише: “Далі в глибину краю пустеля робить­ся зовсім безлюдною. Розкішні ниви заросли бур’янами; ніде житла людського, ні ознак стад худоби, якими ще так недавно славилася Україна, здичавілі собаки вели жорстоку боротьбу за виживання з вовками …”

Поділля зі своєю надзвичайною родючістю не могло прогодувати навіть 15 тисяч турецького гарнізону в Кам’янці: діставали припаси з-за Дністра, з Молдавії… Припинився торгівельний рух, заросли дороги…

Життя було хаотичне і складалося з безглуздої гри випадковостей. Події, люди, битви, договори, постійні зради і зломи – все мерехтить, як у калейдоскопі.

Але хай би якими складними і заплутаними були тогочасні події, в основі їх лежить дуже проста причина – проливши море людської крові, щоб позбутися польського гніту, народ потрапив у ще більшу залежність від власних можновладців, став іграшкою в їхніх руках. А ті прагнули влади і багатства, звідси постійні інтриги, безліч гетьманів і гетьманчиків.

Якщо вдуматись, то можна дійти висновку, що не зовсім вороги України розділили її на Лівобережну і Правобережну – це насамперед результат інтриг та амбіцій тогочасних політиків. І яка актуальна і пов­чальна ця історія для сучасників. Так і хочеться крикнути словами Ве­ликого Тараса “Схаменіться, люде!”.

Весною 1686 року між Росією і Польщею було укладено “вічний мир”, що передбачав залишення за Річчю Посполитою Правобережної України. Отже, Пиків продовжував перебувати у власності польської шляхти.

Януш Сангушко

На початку XVIII ст. ординар Острозький, який передав містечко маршалу Янушу Сангушку, а той в свою чергу дарує Пиків разом з 33 селами каштеляну краківському Антоніну Любомирському. В 1790 році в містечку було 95 будинків, які лежали над Сниводою і були обнесені валами з метою захисту від ворогів. На валу стояла варта. Через Пиків проходив торговельний шлях, який приносив містечку велику користь.

В І половині XVIII ст. продовжується процес посилення експлуа­тації селян. В маєтках Сангушків, де на початку століття панував чинш, основною формою повинностей стає панщина. В 1775 році пиківчани були зобов’язані сплачувати 54 копи подушного. На початку XVIII ст. на Поділлі великого розмаху набуває гайдамацький рух, в якому особливо активно діяли найбільш обездолені селяни, міщани, і козаки.

“Гайдамацтво з характером розбою і опору панським порядкам спочатку появляється в Західному Поділлі… і остаточно зосере­джується тут в другій чверті століття. З 1713 року на Поділлі і в при­кордонній з ним смузі Брацлавщини здійснюється цілий ряд нападів, то на купців-євреїв, то на панські двори, то на містечка.” – так харак­теризується початок гайдамацького руху на Поділлі в книзі видання П. О. Батюшкова “Подолья, историческое описание”.

В 1713 р. посилились дії гайдамацьких загонів на Поділлі і Брацлавщині. У повідомленнях польської шляхти в 1713 р. гайдамацький загін силою 15 чол. під проводом запорожця Дзюби розорив панські маєтки в околицях Києва. А ще сильніший загін гайдамаків в цьому ж році налетів на містечко Пиків і розгромив маєток князя Любомирського.

Джерело: Історія села Пикова