Так склалася доля, що найвідоміший у світі письменник-подолянин, перший історик Поділля народився 8 березня 1761 року в родовому містечку в селі Пикові. Серед визначних постатей, доля яких пов’язана з Поділлям, Ян Потоцький займає особливе місце.
Він є чи не єдиний письменник-подолянин, творчість якого, завдяки його перекладеному більш як тридцятьма мовами світу роману “Рукопис, знайдений в Сарагосі”, назавжди увійшла до скарбнички кращих зразків європейської і світової літератури.
Батьками його були Юзеф Потоцький і Анна Тереза, в дівоцтві Осолінська.
В 1773 році вони відправляють дванадцятирічного Яна до Швейцарії, де в університетах Лозани і Женеви він одержує блискучу освіту. Юнак був допитливий і багато подорожує: Мальта, Іспанія, Туніс, Туреччина, Греція, Єгипет, Сербія, Франція, Марокко, Угорщина та ряд інших країн.
В 1779 році він бере участь в поході Мальтійського ордену проти піратів Середземномор’я. Наслідком цих мандрів стали репортажі, які друкувались в європейських газетах і хвилювали уяву тогочасного читача, а йому принесли гучну славу. Повернувшись у 1788 році до Польщі, він стає знаменитим. Саме Ян
Потоцький разом зі своїм другом французом Жан-П’єром-Франсуа-Бланшаром першим піднявся у цій країні в небо на повітряній кулі, що у той час було дуже ризиковано і небезпечно. Від польської шляхти його обирають депутатом сейму і він пропонує різні реформи, щоб уникнути поділу Польщі.
В 1790 році Ян уже в Парижі і вступивши до лав якобінців опинився на барикадах Великої Французької революції.
У 1793 р. Потоцького прийняла російська цариця Катерина II, яка здивувала графа “розумінням” вільнолюбних ідей французьких просвітителів.
У 1802 році Потоцький видав книгу “Коротка історія народу Росії”, яка сподобалася царю Олександру І, і він запрошує автора до Петербурга, на службу в Міністерство іноземних справ. У 1805 році Потоцький очолює делегацію російських вчених до Китаю.
У 1806 році він організовує дипломатичний демарш проти наполеонівської Франції. Після підписання Тільзітського миру, Потоцький залишає державну службу.
3 1811 року постійно проживає в с. Уладівка, де завершує написання книги “Рукопис, знайдений в Сарагосі”, яка відразу стала літературною сенсацією.
Його творчість високо оцінив А. Міцкевич, а О.С. Пушкін за мотивами його роману написав вірш “Альфонс сідає на коня”. У 1964 році режисер В. Хас створив за романом Потоцького однойменний фільм. У фантастичний сюжет, який нагадує арабські казки “Тисячі і однієї ночі”, автор оригінально вплітає неперевершені пригоди іспанського офіцера з екзотикою географічних подорожей та історичну достовірність. Невтомна фантазія автора веде нас по всіх країнах
Середземномор’я, переносить в стародавні лицарські замки, в Ліон, Париж, Відень, Мексику і навіть в Давню Грецію, Єгипет та Іудею.
Цей роман “ніжна шкатулка з секретами”, яка заволодіває розумом і уявою читача, збагачує його духовно. Перу Потоцького належить 5-ти томне видання “Дослідження Сарматії”. У 1792 році він видає 4-хтомник “Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію та слов’ян”.
У 1796 році – “Археологічний атлас Європейської Росії”. У 1805 році – “Давня історія Подільської губернії”, в якій автор обстоює тезу про автохтонність слов’ян. Потоцький чи не єдиний у польській історіографії того часу, розглядав Поділля і Волинь, як східнослов’янські землі і не ідеалізував панування тут Литви і Речі Посполитої.
Більшість своїх творів Ян Потоцький писав французькою мовою і його книги нині стали бібліографічною рідкістю, чекають на своїх дослідників. Ще за життя граф дістав визнання як видатний історик, талановитий письменник, географ і археолог, природознавець мандрівник, мовознавець і політичній діяч. За наукові досягнення Ян Потоцький був обраний дійсним членом Російської Академії наук, почесним доктором Московського університету. А цар Олександр І нагородив цього “піонера слов’янознавства” званням таємного радника та орденом Володимира 1-го ступеня. Його заслуги перед наукою не замовчує жодна енциклопедія світу.
Деякі видання Яна Потоцького
“Благословляю науку, – писав Ян Потоцький, – яка приносить мені щастя, спокій і навіть насолоду всупереч жахливому хаосу, в який втягнуто наш час…”.
Ян Потоцький – граф, син коронного кравчого, правнук останнього гетьмана з роду Потоцьких покінчив життя самогубством в 1815 році в своєму будинку в с. Уладівка. Про цю трагедію у життєписному післяслові пише Лешек Кукульський: “Нестерпні напади “невралгії”, якої набув у своїх численних подорожах, довели його до стану сильної нервової депресії, під час одного з нападів меланхолії покінчив життя самовбивчим пострілом. Це сталося 20 листопада 1815 року”.
Поховано письменника в Пикові. За легендою, перед самогубством граф відлив собі кулю з ручки срібної цукорниці і освятив її у священика. Коли його знайшли мертвим у ліжку, поруч лежала на столі карикатура, на якій Потоцький зобразив себе таким, яким стане після смерті і лист, у якому він у жартівливому тоні написав, що йому надокучило життя.
Дружина Юлія Любомирська з сином
Він залишив після себе від першого шлюбу з княгинею Юлією Любомирською двох синів – Альфреда і Артура, а від другого – з графинею Констанцією Потоцькою – сина Бернарда і двох дочок – Ірину і Терезу.
Після смерті батька книжкові скарби і увесь архів перейшли у спадок до старших синів. Унікальну колекцію його творів було передано Кременецькому ліцею. Та життєві завірюхи завіяли і сам ліцей і книжкові скарби. Але всесвітня слава про видатного європейця – поляка за походженням, який писав французькою мовою, був громадянином Росії, але перш за все був, є і назавжди залишиться подолянином.
Джерело: Історія села Пикова